Нове на сайті компанії «Видавництво «К. І. С.»»

Е-книжка. Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці ⎯ товар компании «Видавництво «К. І. С.»»

Thu, 17 May 2012 12:13:25 GMT

Е-книжка. Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці

Для віх, хто мріє про морські подорожі — класика жанру, перший переклад українською. Захопливе читання для підлітків та дорослих зі стильними ілюстраціями.

Ціна: 10 грн.

Детальний опис товару

Оплатити та отримати файл.

Капітан Джошуа Слокам – знакова постать в історії мореплавства. Він перша людина у світі, що обійшла довкола того світу самотужки (1895 — 98). Але цим він не обмежився, і написав подорожні нотатки, які стали класикою жанру, перевидавалися безліч раз впродовж століття, що проминуло, і досі продаються в американських книгарнях.

Українською книжка виходить вперше завдяки ініціативі групи перекладачів, яку організував на сайті «Гоголівська академія» Антон Санченко – сучасний український письменник-мариніст («Баркароли», «Нариси бурси» та ін. ).

Крім захопливих морських вражень книжка пропонує маловідому колоніальну історію та географію кінця 19 століття.

Книжку стильно ілюстрував Ілля Стронґовський.

Автор: Джошуа Слокам
Перекладачі: Антон Санченко, Володимир Чернишенко, Галина Михайловська, Ірина Семигаленко, Василь Чумак, Дмитро Струнін, Захар ван дер Бюйтен, Сергій Мисько, Олесь Бережний
Назва мовою оригіналу: Sailing Alone Around the World
ISBN: 978-966-2141-73-3
Мова видання: українська (переклад з англійської)
Рік випуску: 2011
Видавництво: К. І. С.
Сторінок: 240

Уривок на пробу тут.

Початок книжки (33 стор. ) — в розділі «Специфікація».

Книжку рекомендують:

Перед вами унікальне видання. І не тільки тому, що це – одна з найвідоміших книжок про вітрильну подорож навколо світу. Але й тому, що її переклад українською – це колективна творча праця учасників «Гоголівської @кадемії» під орудою Антона Санченка.
За часом перекладу Біблії європейські науковці роблять висновки про рівень розвитку національних літератур. Висновки про появу національної мариністики можна робити за появою перекладу книжки Джошуа Слокама. Бо це – біблія моряка. Немає жодного серйозного яхтсмена, який не прочитав би Слокама. Без перебільшення скажемо, що Джошуа Слокам своєю книжкою виховав не одне покоління справжніх чоловіків. А відтепер і українці зможуть перевірити себе «за Слокамом».
Отже, вітаємо вас – українська мариністика нарешті увійшла до світової еліти. У нас є свій, власний Слокам!
Брати Капранови, письменники, яхтсмени

Років десять тому, збираючись процитувати якого-небудь американського чи європейського класика, я нерідко ловив себе на тому, що в голові крутиться виключно цитата російською. За десять років ситуація помінялась, якісних перекладів побільшало, і нині більшість «важковаговиків» зарубіжної літератури можна цитувати українською. Попри це, мандрівна проза і досі пасе задніх. Жака-Іва Кусто, Тура Хейєрдала, Фрітьофа Нансена в кращому випадку доводиться читати мовою оригіналу… І оттепер щиро тішуся, що така захоплива, по-доброму божевільна і витончено весела оповідь Слокама, що описує одну з найбільших мандрівних авантюр ХІХ століття, нарешті доступна українською.
Максим Кідрук, письменник, мандрівник

Читання Слокама дуже гарно перелаштовує мислення з катастрофічного на позитивне. Після цього тексту починаєш на письмі систематично пропускати частку НЕ. Бо нічого НЕможливого в світі, виявляється, немає. Хто хоче творити – шукає засоби, хто не хоче – причини. Варто ж сісти і проаналізувати наявні можливості, зазвичай виявляється, що все в наявності і більшість взагалі безкоштовно – бери і роби. Якщо вже людині вдалося самотужки обійти довкола Землі з сорока доларами в кишені… Історія українського перекладу цієї книжки теж може служити показовою ілюстрацією такого підходу.
Антон Санченко, письменник-мариніст

Рецензії Бестелери вересня ("Комментарии», 9/09/2011).
Недосконала книжка («Газета по-українськи», 20/09/2011)

«Обіцяння на світанку» Ромена Ґарі, або що мені подобається в літературі ⎯ новость компании «Видавництво «К. І. С.»»

Thu, 03 May 2012 09:19:52 GMT

«Обіцяння на світанку» Ромена Ґарі, або що мені подобається в літературі

Рецензія Тетяни Трофименко на порталі zaxid.net

03.05.12 12:19

Відома літературна критикеса про книжку.

"Мілош серед нас" - рецензія Костянтина Родика ⎯ новость компании «Видавництво «К. І. С.»»

Tue, 31 Jan 2012 21:00:00 GMT

"Мілош серед нас" - рецензія Костянтина Родика

"Україна молода" публікує офіційні результати ХІІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року‘2011» в номінації "Софія" і розлогу рецензію на книжку Миколи Рябчука

31.01.12 23:00

Дві попередні книжки Миколи Рябчука були діагностичні. У «Саді Меттерніха» (Л.: Класика, 2008) він порівнював ідейно–соціальні ландшафти сучасної Європи з нашим «російсько–східнослов’янським православним неосовєтизмом». В «Улюбленому пістолеті пані Сімпсон»(К.: К.І.С., 2009) — з’ясовував параметри нинішньої української «шантажистської держави». А в новій — «Постколоніальний синдром. Спостереження»(К.: К.І.С., 2011) — замислюється: чому усе це досі триває?

У цій книжці Микола Рябчук повертається до своєї «креольської» теорії, виструнченої в його першій політологічній праці «Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення» (К.: Критика, 2000). Нагадаю, що креоли — це латиноамериканський феномен; нащадки колонізаторів, що погодилися на незалежність від метрополії за умови збереження культурної вищості над аборигенами. Тоді наш автор сформулював дефініцію: «Так званий «креольський» націоналізм — український політичний націоналізм російськомовної (і російськокультурної) інтеліґенції, котра не ототожнює себе з Росією (ані з СРСР, ані, навіть, зі «східнослов’янським союзом»), проте так само не ототожнює себе з Україною українофонів, трактуючи її як суто західноукраїнську аномалію, націоналістичну «перверсію». Йдеться, отже, про державницький націоналізм найбільш динамічної й модерної частини постімперської інтеліґенції, котра надзвичайно успішно переорієнтувалася у нових реаліях і намагається тепер зберегти й законодавчо зміцнити своє панівне становище (під гаслом «так історично сталося»)».

Відтак, у дев’яності роки «історично недореформована, зате глибоко вражена совєтчиною 50–мільйонна нація» виразно розкололася на «дві України» (саме так називалася наступна книжка М. Рябчука, що вийшла 2003–го). За оцінкою політолога, тоді власне «українська нація вже сформована хай лише на третину чи четвертину». За такого розкладу експерт не бачив перспектив позитивного розвитку країни за класичними моделями політичного націєтворення: «Якщо наявність великої російської меншини суттєво ускладнює політичну мобілізацію суспільства на основі етнонаціоналізму, то наявність великої українсько–російськомовної групи робить таку мобілізацію взагалі неможливою».

Відповідь на питання «Що робити?» формувалася упродовж десятиліття. Як кристалізувалася думка — видно у «Постколоніальному синдромі». Перше, що треба було, — оновити дослідницький інструментарій, бо «проблема, по суті, розглядається в механістичних категоріях подолання інерції (мислення, поведінки тощо), а не в складніших психоаналітичних категоріях лікування глибокої (і часто неусвідомленої) травми».

А під кутом зору політичного психоаналізу «славне радянське минуле України» виглядає так: «Якщо коротко, то відбулося перманентне насильство, спрямоване на зміну ідентичності, такий собі мічурінський експеримент з різноманітними обрізаннями, щепленнями, підв’язуваннями й пересаджуваннями… Жертва, яку з дня на день ґвалтують протягом десятиліть (від чужинської школи до чужинського війська, від глузувань на вулиці із селюцької мови й походження до чиновницького глуму в усіх установах, від колгоспного покріпачення до покріпачення розумового, пропагандистського, від індивідуальних та групових поліційних репресій до широкомасштабного геноциду–голодомору), — така жертва не має особливого вибору, крім як: (а) збожеволіти, (б) накласти на себе руки, (в) затятися у найглибшій ненависті до ґвалтівника, і (г) змиритися зі своєю долею, переконати себе, що нічого страшного не трапилося, всі так живуть, — і навіть спробувати полюбити ґвалтівника, визнати цілу систему ґвалту «історичною необхідністю».

Власне, нічого евристично–екстравагантного в такому дослідницькому ракурсі немає. У західних посттоталітарних студіях це — загальне місце; згадаймо бодай перекладеного українською сучасного французького політолога: «Ідеологічне безумство творило єдине компактне ціле, без найменшої щілинки, куди можна було б сховатися, і все там закінчувалося погано» (Ален Безансон, «Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту» — К.: Пульсари, 2007). Але Микола Рябчук іде далі констатації, він унаочнює ознаки нового масового психотипу, що витворився внаслідок четвертого варіанта співіснування з владою: «Більшість поґвалтованих жертв не бажає признатися навіть собі, що їх було поґвалтовано, більше того — що вони десятиліттями жили у стані перманентного зґвалтування. Ця думка справді малокомфортна і, як кожна глибока психологічна травма, вона виштовхується за межі свідомості, табуюється і, живучи далі у підсвідомості, стає причиною багатьох суспільних неврозів».

Стає добре видно, що головна українська проблема нині — зовсім не лихе сусідування з «цивілізаційно безперспективною Росією». Звичайно, експерт не міг оминути оцінки наслідків «травматичного для України досвіду її історичних взаємин з Росією». Але тут, за його висновками, все достатньо зрозуміло, прозоро, стабільно і незрушно у найближчому майбутньому. Механізм безнадійності він так само вбачає у психічній площині: «Поляки, навіть не «люблячи» українців, визнають їх рівними собі, — принаймні у тому сенсі, що вважають їх іншим, окремим народом, хай навіть із тих або тих причин малосимпатичним. Росіяни натомість вважають українців, як правило, підвидом росіян і, в цьому сенсі, «люблять» самих себе — такий собі імперський міф, із яким українці насправді не бажають мати нічого спільного. Польська «неприязнь», умовно кажучи, закорінена у реальності і таким чином може бути змінена — через нелегкий, а все ж конструктивний діалог. Російська «любов» закорінена у віртуальності і ніякого діалогу не передбачає — лише сліпий послух».

На символічному рівні найліпше закріплює стереотипи література. Образ оцієї химерної російської «любові/нелюбові» талановито закарбував київський письменник Михайло Булгаков, і вже скоро сто літ, як для самих росіян та місцевих «креолів» лишається актуальним «демонічний булгаковський стереотип України, знавіснілої від націоналізму; «утілення хаосу, насильства і зла» — такий собі вірнопідданий П’ятниця, що раптово збожеволів, себто уявив себе рівним Робінзонові — під впливом розтлінної «мазепинщини», «петлюрівщини» та «бандерівщини».

Українська літературна відповідь на ці виклики, переконаний М.Рябчук, може бути лише несиметричною. Аналізуючи «антиросійські» твори, на кшталт багаторазово перевидаваних «Московства» Павла Штепи та «Ментальності орди» Євгена Гуцала, політолог зазначає: «У певному сенсі ці автори клюють на імперську наживку й об’єктивно підігрують незліченним співцям імперії, що творили її демонічний образ, замість її спокійної й холоднокровної реконструкції». Набагато продуктивнішим задля «розвінчання Москви», пише він далі, є письменницький досвід Юрія Андруховича. А також, додам, Василя Кожелянка. Взагалі ж — «куди продуктивніше дошукуватися власних «гнилинок», ніж копирсатися у чужій «метафізичній» трухлявості».

Микола Рябчук виконує в українському інтелектуальному дискурсі ту саму роль, що Чеслав Мілош — у польському. Обидва сповідують «принципово антиміфологічний підхід». Подібно Мілошу — щодо поляків, Рябчук усвідомлює, що «українцям нелегко буває вибратися з чорно–білого світу, жорстко поділеного на «своїх» і «чужих»; відчуття «обложеної фортеці» часом істотно обмежує їхню здатність до саморефлексії, самокритики й самоіронії; стан загроженості й підвищеної мобілізації ускладнює можливість вільного і відвертого діалогу». Обидва письменники наділені панорамністю бачення, через що їхні тексти вражають ступенем концентрації думки. Обидва гранично обережні у поводженні зі словом («якщо проблема подається у невідповідних термінах, розв’язаною вона бути не може», — писав Ч.Мілош). І той, і той зробили своїм фахом дослідження національної ідентичності земляків, а це вельми «нервова» робота — «іноді мені здається, що я розшифровую сенс нещасть, які спіткали нації «іншої Європи» (Чеслав Мілош, «Велике князівство літератури». — К.: Дух і Літера, 2011). Й нарешті обидва — наскрізь полемічні, поліфонічні, дискурсивні; кожна їхня стаття — це реакція на чийсь інтелектуальний месидж (на книжку, газетний виступ, публічний жест).

Буває навіть, що вони сперечаються один з одним. Наприклад, для Мілоша «держава механічна. Батьківщина — то Валлія, Бретань, Прованс, Каталонія, Країна Басків, Трансильванія, Гуцульщина». Рябчук же вважає таку «місцеву» самоідентифікацію середньовічним атавізмом й пише про «шизофренічність української суспільної свідомості, розщепленої не між українською ідентичністю та російською — як це дехто ще від часів Гоголя намагається інтерпретувати, а радше — між українською та «укрАинской», між модерною національною та до–модерною регіональною». І «механічна держава» Україна спритно користується цією до–модерною більшістю електорату — «аморфною, амбівалентною частиною населення, що її совєтсько–креольська партія намагається втримати в негромадянському стані».

Аналітичні висновки, яких доходять Чеслав Мілош та Микола Рябчук, завжди несподівані. Це повною мірою стосується і «Постколоніального синдрому», де знаходимо відповідь на питання «Що робити?»: «Представники українського (україномовного) табору мусили б заради десовєтизації краю відмовитися від спроб його дерусифікації… Послідовна відмова від совєтських символів, практик і наративів… Перед українським суспільством та його елітами стоїть, отже, непросте завдання відокремлення російськості від совєтськості».

Джерело: http://umoloda.kiev.ua/number/2021/164/71967/

Нашу книжку відзначили! ⎯ новость компании «Видавництво «К. І. С.»»

Thu, 08 Dec 2011 18:00:00 GMT

Нашу книжку відзначили!

Президент рейтингу «Книжка року — 2011» відзначив збірку есеїв Миколи Рябчука «Постколоніальний синдром. Спостереження» в номінації «Софія».

08.12.11 20:00

Засновник представницького конкурсу Костянтин Родик заохотив книжку Миколи Рябчука «за актуальність».
Літературно-критичні статті та нариси, що увійшли до збірки «Постколоніальний синдром», об’єднує тема самостановлення української літератури й культури, їхнього нелегкого визволення з-під імперського домінування і ще складнішого подолання власних комплексів, засвоєння різнорідної культурної спадщини, реінтепретації літературно-мистецьких цінностей і канонів, та формування діалогічного простору як передумови входження у світовий контекст. Фахова ерудиція, добрий письменницький стиль і знаменитий рябчуківський хист полеміста роблять цю книжку не лише академічно цікавою, а й белетристично захопливою.

Зустріч з професором Андреасом Каппелером ⎯ новость компании «Видавництво «К. І. С.»»

Fri, 04 Nov 2011 21:00:00 GMT

Зустріч з професором Андреасом Каппелером

Журнал «Український тиждень», Австрійський культурний форум та книгарня «Є» запрошують на зустріч в рамках спільного проекту «Європейський досвід: Австрія». 18 листопада, книгарня «Є», Київ, вул. Лисенка, 3. Початок: 18-00. Тема зустрічі: «Історія України очима європейських інтелектуалів». Буде презентовано український переклад укладеної проф. Каппелером збірки «Україна. Проблеми націотворення».

04.11.11 23:00

Андреас Каппелер — австрійський історик української та російської тематики. Професор Віденського університету. Член редакційної колегії журналу Ab Imperio. іноземний член Національної академії наук України. Дійсний член Австрійської академії наук.

Андреас Каппелер одним з перших західних вчених акцентував увагу на багатоетнічності тодішнього Радянського Союзу та Росії. Його праця «Росія як поліетнічна імперія» дозволила відійти від монолітної національної історії Росії й побачити інші регіони з цілком відмінними культурними й історичними традиціями. Саме зацікавленість багатоетнічністю привели Каппелера до розробки тем з історії України. Теми його наукових праць про Україну — це український націоналізм, націєтворення, міжетнічні стосунки, історія Галичини. Каппелер також відомий науковими синтезами історії Росії та України.

Очікується презентація українського перекладу укладеної проф. Каппелером збірки "Україна. Проблеми націотворення".

17 листопада відбулася зустріч студентів НаУКМА з проф. А. Каппелером. Фото — тут.

Премію ім. Г. Сковороди 2011 року отримала наша книжка ⎯ новость компании «Видавництво «К. І. С.»»

Sat, 29 Oct 2011 20:23:46 GMT

Премію ім. Г. Сковороди 2011 року отримала наша книжка

29.10.11 23:23

20 жовтня у приміщенні Національної спілки письменників відбулася церемонія нагородження перекладачів з французької — лауреатів Премії ім. Г. Сковороди 2011 року.
У категорії «Література» першість виборола Марина Марченко з перекладом роману Ромена Гарі «Обіцяння на світанку».
Цьогоріч Почесним президентом конкурсного журі став відомий французький письменник, сценарист, режисер та телеведучий Філіпп Лабро.
До журі увійшли знавці та поціновувачі французької: доктор філологічних наук, професор кафедри французької філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка Валентина Бурбело, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України Костянтин Тимошенко, журналіст, сценарист, телеведучий, директор телевізійного творчо-виробничого об’єднання «Динамо Київ TV» Сергій Полховський та кандидат філософських наук, викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир Єрмоленко.
Амбасада Франції започаткувала Програму сприяння видавничій справі «Сковорода» ще у 1992 році. Мета – підтримати українських видавців, які сприяють перекладу та публікують українською мовою твори французьких авторів в царині художньої літератури і гуманітарних та суспільних наук.
За цей час було опубліковано близько 250 видань у майже 30-ти українських видавництвах. І вже десять років поспіль у рамках Програми відбувається конкурс на кращий літературний переклад з французької на українську.

«Біблія яхтсмена» українською ⎯ новость компании «Видавництво «К. І. С.»»

Mon, 12 Sep 2011 21:00:00 GMT

«Біблія яхтсмена» українською

Отримали з друкарні наклад книжки Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» — біблії яхтсмена.

13.09.11 00:00

От що пише про книжку Максим Кідрук (письменник, мандрівник):
«Років десять тому, збираючись процитувати якого-небудь американського чи європейського класика, я нерідко ловив себе на тому, що в голові крутиться виключно цитата російською. За десять років ситуація помінялась, якісних перекладів побільшало, і нині більшість «важковаговиків» зарубіжної літератури можна цитувати українською. Попри це, мандрівна проза і досі пасе задніх. Жака-Іва Кусто, Тура Хейєрдала, Фрітьофа Нансена в кращому випадку доводиться читати мовою оригіналу… І оттепер щиро тішуся, що така захоплива, по-доброму божевільна і витончено весела оповідь Слокама, що описує одну з найбільших мандрівних авантюр ХІХ століття, нарешті доступна українською.»

Детально про книжку тут.

А що ви знаєте про «нових українських лівих» та американські в’язниці? ⎯ новость компании «Видавництво «К. І. С.»»

Thu, 01 Sep 2011 21:00:00 GMT

А що ви знаєте про «нових українських лівих» та американські в’язниці?

Сценарій розвитку неоліберального капіталізму, достатньо ймовірний і для України.

02.09.11 00:00

Щойно задоволена замовниця забрала наклад книжки «Від конкретного до загального: історія американського в’язня».
Так, ми видаємо «на замовлення». Зазвичай, це — монографії, мало цікаві широкому загалу.
Сьогодні ж інша історія. Цю публікацію зробили для «нових українських лівих» (як я їх називаю) з Могилянки. В ній — опис постання монструозної карної держави в США, який переконливо змальовує не лише питання расизму, бідності та пенітенціарної держави у США. І ще — один зі сценаріїв розвитку неоліберального капіталізму, достатньо ймовірний і для України, враховуючи її «успішність» у справі приховування соціальних проблем та утримання бідних у їхньому пригнобленому становищі.

Охочі можуть скачати книжку в розділі «Специфікація» на сторінці книжки.

Я ж кажу — справжні ліваки, все безкоштовне, все спільне. Їхній журнал, до речі, так і називається.
Ну, а 2 коп. ми поставили тому, що безкоштовно софт не дозволяє, не вірять розробники у ліві ідеї.

«Війна смаку» або літературні портрети французьких літераторів ⎯ новость компании «Видавництво «К. І. С.»»

Tue, 30 Aug 2011 14:07:13 GMT

«Війна смаку» або літературні портрети французьких літераторів

ТОП-50 французьких поетів та письменників — літературні портрети XVII-XX століть.

30.08.11 17:07

Монтень? Паскаль? Казанова? Де Сад? Рембо? Верлен?
Всі вони і ще кілька десятків гучних імен — в новому перекладі Андрія Рєпи. Де ви, любителі французької філософської прози? Ця книжка для вас.