30 ₴
Показати оптові ціни
Збірка есеїв відомого публіциста.
Книжка — своєрідна хроніка політичних подій в Україні за останні роки, окреслених автором як «авторитарна консолідація». В її основі — аналітичні статті Миколи Рябчука, опубліковані в англомовних виданнях. Поєднання аналітичної проникливості з майстерним публіцистичним стилем робить книжку цікавою як для фахівців, так і для ширшої публіки, зацікавленої політичними процесами в реґіоні.
Автор: Микола Рябчук
ISBN: 978-617-684-007-7
Мова видання: українська
Рік випуску: 2012
Сторінок: 288
Оправа: М'яка
Передмова
Публіцистику я пишу понад чверть століття, вважаючи це не менш важливою справою від усіх своїх інших професійних занять - наукових досліджень, академічних лекцій, рецензування книжок чи редаґування часописів. До певної міри вона стала для мене замінником літературної критики, від якої я відійшов, успадкувавши проте від неї схильність прочитувати суспільні події як певний текст - зі своєю інтриґою, персонажами, стилем, сюжетними лініями й несподіваними розв'язками. Я люблю помічати в конкретних подіях ширші тенденції і, навпаки, простежувати, як загальні теорії та концепти відбиваються в діях конкретних акторів та інституцій. Окрім цієї, суто культуртреґерської функції - представлення складного й абстрактного через просте й конкретне, - публіцистика, як мені здається, дає ще й можливість прямого вияву своєї позиції та прихилення до неї потенційного читача. В цьому сенсі публіцистика є досить амбівалентною. Вона може обслуговувати ідеологію ненависті, нетерпимості і брехні, але може також підтримувати певні громадянські цінності і сприяти поступовому нарощуванню суспільного капіталу.
Природно, що основним адресатом усіх своїх текстів я завжди вважав читача українського, хоча саме у публіцистиці мені довелося чимало написати іншими мовами - спершу російською, якою в Москві під час перестройки можна було публікувати все те, що не проходило в консервативнішому Києві; згодом - польською і врешті англійською, котра на сьогодні є справді єдиною світовою мовою і головним (хоча й не єдиним) каналом донесення за кордон інформації про Україну. Ці мої публікації були загалом спорадичними, прив'язаними до тих або тих конкретних подій, що спонукали європейців на якусь мить згадувати про далеку континентальну околицю: помаранчева революція, парламентські вибори, двадцятиліття Чорнобиля, російське вторгнення в Грузію... Два роки тому, однак, ситуація кардинально змінилася. Я піддався намовам Девіда Марплза писати щомісячні коментарі для редaґованого ним веб-сайту Current Politics in Ukraine, що підтримується Програмою вивчення сучасної України ім. Стасюка під егідою Канадського інституту українських студій. Я отримав карт-бланш на висвітлення будь-якої теми під будь-яким кутом зору і навіть на вихід за межі традиційного для цього жанру обсягу в тисячу слів.
Завдяки інтернету, публіковані тексти отримали загалом непогану аудиторію в кілька десятків тисяч відвідувачів; більшість статей, зрештою, знайшла собі ще й додаткове життя, завдяки передрукам на сайтах Open Democracy, Eurozine, Transitions Online, Kyiv Post, Ukrainian Weekly, Maidan. За два роки щомісячні аналітичні коментарі склалися в досить цілісну книжку - таку собі хроніку авторитарної консолідації, що розпочалася в Україні відразу ж після обрання президентом Віктора Януковича та формування ним, унаслідок парламентського перевороту, абсолютно нелеґітимного, антиконституційного уряду. У певному сенсі ця книжка стала продовженням попередньої, опублікованої 2009 року під назвою «Улюблений пістолет пані Сімпсон. Хроніка помаранчевої поразки». Та книжка, хоч і була менш цілісною, відбивала все ж, як видно з підзаголовка, загальну тенденцію помаранчевого дисфункціонального врядування та його загалом передбачуваний кінець.
Теперішня книжка є хронікою відкритішою - у тому сенсі, що час і спосіб падіння сьогоднішнього клептократичного режиму є не настільки очевидним, як це було три роки тому щодо режиму попередників. Натомість описувані події - від березня 2010 до вересня 2012 - представлені у новій «хроніці» значно докладніше й послідовніше, з належними теоретичними відступами та посиланнями на відповідні пояснювальні моделі. За цієї нагоди я хотів би подякувати американському Національному фондові демократії та Центрові російських і євразійських студій Упсальського університету за надану ними в останні два роки можливість дослідницької й творчої праці у Вашинґтоні та Упсалі.
Пропоновані «хроніки» є у певному сенсі побічним продуктом моїх науково-дослідних зацікавлень останнього часу, зосереджених насамперед на спробах концептуалізувати посткомуністичні трансформації у Східній Європі та розглянути випадок України у цих специфічних теоретичних і подієвих рамках. Тут нема змоги перелічити всі праці, які вплинули на моє розуміння й інтерпретацію політичних процесів у сьогоднішній Україні. А все ж кілька найпідставовіших мушу згадати, - тим більше, що у публіцистичних статтях не завжди мав змогу зробити це належним чином.
Отже, насамперед я хотів би відзначити «Становлення демократії» Роберта Патнема, а при цьому ще й подякувати Ярославові Грицаку, котрий звернув мою увагу на цю класичну працю. Я завдячую також Кійтові Дардену за його концептуальну метафору «шантажистської держави», Полові Д'Аньєрі - за блискучий аналіз нашого дефективного інституційного дизайну, покійному Дмітрію Фурману - за аналіз постсовєтських «імітаційних демократій», Ендрю Вілсону - за аналіз особливостей тутешньої «віртуальної політики», Томасу Карозерсу й Лукану Вею - за аналіз так званих «гібридних режимів», до яких, поза сумнівом, належить і Україна.
Я зобов'язаний також багатьом іншим приятелям і колеґам, які ділили зі мною книжки, статті, ідеї, враження, а деколи й хліб та вино і дах над головою. Зайве казати, що ніхто з них, як і жодна зі згаданих тут інституцій, не несуть відповідальності за висловлені мною думки та можливі помилки. Я б хотів присвятити цю книжку матері моєї дружини, що відійшла торік - якраз коли я був в Америці. Переживши Голодомор, примусову працю в Німеччині і совєтські чистки, вона зберегла твердість духу, незламність життєвих принципів і глибоку, часами наївну, але незмінно зворушливу і діяльну любов до України. Хай її мрії про вільне і справедливе майбутнє цієї країни коли-небудь збудуться.
* * *
Всі статті цієї книжки, крім кількох у додатку, були написані по-англійськи, після чого майже відразу перекладені чи, радше, перероблені по-українськи. Більшість із них друкувалася на сайті «Західної аналітичної групи». Решта текстів з'явилися вперше по-українськи в тижневику «Країна» (під дещо іншими назвами та з незначними скороченнями): «"Прагматизм» по-донецькому» (№18, 2010), «Незакінчена «перестройка"» (№84, 2011), «Синиця у жмені» (№111, 2012) та «Розведення кошенят» (№136, 2012); ще кілька у «Zaxid.Net»: «Мистецтво продірявлювання полив'яних відер» (28.10.2010), «Про «наші» і «їхні» звитяги» (25.08.2011) та «Два роки крізь призму одного місяця» (27.02.2012); а також у «Газеті по-українськи»: «Ґорбачов дав нам шанс» (11.03.2010) та «Парад переможців» (9.08.2012); і в «Критиці»: «Кінець Другої Республіки» (№11-12, 2010).
Ще два тексти, які я вирішив включити до книжки з огляду на їхню концептуальну важливість (один відкриває розділ «додатків», другий - завершує), були оприлюднені спершу в усній формі. Перший - «Революція як повернення до еволюції» - був прочитаний на симпозиумі «Протест, політика і мистецтво» (19.12.2009) у стінах Києво-Могилянської академії, другий - «Залежність від шляху i коридор можливостей» - виголошений як лекція того ж року в Українському католицькому університеті. Один вийшов друком у збірнику «Революційні моменти / Revolutionary Moments» (2010), виданому Центром сучасного мистецтва (тоді ще при НаУКМА); другий побачив світ в «Українській правді» 7.01.2010.
Що ж до англомовних першопублікацій, то їхній перелік уміщено в англійській версії цієї ж книжки, що вийшла так само у видавництві К.І.С. кілька місяців тому. Дякую всім згаданим вище часописам за люб'язний дозвіл передрукувати мої статті у цьому виданні.
